Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья!
Сегодня, в Всемирный День Писателя, примите самые искренние поздравления от меня лично и редакции журнала Littercon. Этот день – прекрасная возможность отметить Ваше творчество, Ваше стремление к исследованию мира слова и ваш вклад в развитие нашего журнала.
Вы, наши дорогие авторы, являетесь душой журнала. Ваши произведения приносят читателям не только радость и удовольствие, но и помогают им погрузиться в разнообразные миры и пережить самые разные эмоции. Ваше творчество делает наш журнал ярким и запоминающимся.
В этот день я хочу поблагодарить за Вашу страсть к слову, Ваше талантливое мастерство и Ваше постоянное стремление к совершенству. Пусть Ваше творчество продолжает радовать нас новыми шедеврами, а Ваше вдохновение никогда не иссякает. Спасибо, что Вы с нами и делаете наш журнал таким особенным!
С творческой любовью
Дорогая Каролин! Огромное спасибо Вам за поздравление! Низкий поклон за Вашу подвижническую деятельность, проповеди добра и любви, исходящие от Вас!
И, конечно, благодарность за Ваши великолепные стихи и обращения в прозе!
С Днём Писателя Вас, наша дорогая Прима!
Благодарю,Сергей за творческую созвучность!Пусть свет вдохновения рождает самые прекрасные ноты поэтического сердца!!
Писатели, поэты, критики
Белинским легче быть, чем Львом Толстым,
Быть проще Писемским, чем Достоевским,
Ичезнет слава критика, как сигаретный дым,
Такая слава лишь бесплатным явится довеском!
А критик без поэта, словно лодка без весла,
И к ним относятся во много раз внимательней,
С рук не сойдет им на писателей хула,
Проверит их читатель много тщательней!
Кого прочтете?- да не критика, конечно,
Для чтения – чрезмерно он тяжел!
Поэт порою кажется беспечным,
Но книжек больше критика прочел!
Поэт – почти что небожитель,
И сам Господь его запустит в рай,
А критика попросят: «Извините,
Гуляйте по земле, там месяц май!»
ЖУРАВЛІ
Вірш для поета – білий журавель,
Який весна несе з коханням першим.
Під осінь лірик, голову задерши,
Вбирає сум, у вирії пливе.
З’єднався з віршем… Крилами – розмах:
Величний, гордий, у натхненні дужий.
І неважливо – сонце чи калюжі,
Діймає спека чи сніжить зима.
Крилата муза, мов журавка та,
Невидима… кружляє – не спинити.
І дві душі лягають в кожен витвір,
Співець до серця пару пригорта.
Ти не сполохай риму їм, дивись!
Бо іноді вона примхлива панна,
Розсердиться – й розтане у туманах,
Прямуючи від них в безмежну вись.
Хай зачіпає слово за живе
І хвилювання стукає у груди:
«Яка краса, ви подивіться, люди!» –
радіє світу білий журавель…
…Надходить ніч, без метушні й суєт,
Стихає шум, буденні каламуті.
Нарешті, можна власний світ відчути!
Зринають в небо Муза і Поет…
Даруйте, хоча не вважаю себе поетом, але пишу від серця. Не хочу образити когось. Можливо комусь не до вподоби, що пишу, може не надрукують мого віршомаззя, так не ображуся. Все таки, якщо Бог дає дар до чогось, то використовуйте той слушний час. Тому кожному поетові, навіть малому, незначному, любителю, скажу, що не зважайте на оточення, атмосферу, середовище в якому будь-де перебуваєте, пишіть! Одним словом, будьте вільні!
Воля України Божа
“Засівала трупом поле,
Поки не остило…
Лягла спочить… А тим часом
Виросла могила…”
(Т. Г. Шевченко)
Воля України Божа,
бо без Неї все на марно.
Деінде на квітку схожа,
а в устах людей – омана.
У серцях пече і глохне,
поміж люду є глухою.
Не з рабського вийшли лона,
Богом створені любов’ю.
Не потрібно огризатись
кому премія і лаври.
Йде війна, а інше затим.
Помози, щоб не вмирали.
Скільки квіту, скільки діток
полягали в домовину…
Де кохання їхнє діти?
А вони ж всі безневинні!
Полум’я спалило серце,
огорнуло вітром в полі.
Лиш тривога знов росте все,
рве кайдани, ллє до волі.
Гори стали, як могили.
Встань, Тарасе, наш Кобзаре!
Український нарід гине.
Будьмо вірні! — так сказали.
Можновладці тугодумі,
Вся письменницька еліта.
Галакають хвацько в тлумі,
Гинуть наші з вами діти.
Пам’ятають грізні роки,
реви хвиль дніпровські кручі.
Стільки крові за уроки
здобувати волю йдучи.
Ярославів Вал розсунувсь,
знищили прадавню мову.
Геть зробилися розумні,
обійдемося без Бога.
Дух, мов птах, вгорі ширяє,
гін Шевченківського Слова.
Ще ятрять старії рани,
сльози крапотять солоні.
Молитви летять до неба,
відхилили би шахиди.
Нарікають, ет, дурепи,
хіба можна зворушити.
Але дійсні сподівання,
наче проліски блакитні.
Дзвінку пісню заспівали
пташенята під блакиттю.
Буде щастя, буде воля,
будуть жити вільно люди.
Якщо збудить совість доля,
Божі істини полюблять.
Життя складається в нас різне:
в одних везіння і талант,
а інших біль, на жаль, періще,
знедолені кудись чвала.
Та гірше, вкрай, несправедливість,
як приголомшить мимохіть.
Однак, усі ми особливі.
На негаразди всі махніть.
Подякуйте за все, водночас,
Одному Богові за все.
Погляньте щиро правді в очі,
хіба щось добре світ несе?
Діймає зніченням недоля.
Глянь, сонячна краса довкіл!
Не може бути все недобре,
бо не всі сльози є давкі.
Хоч гіркотою горе часом
частує навіть і вірян.
Потрібно мати таке щастя.
Кому мара, комусь зоря.
Збиткується по людях ворог,
війна чіпає навкруги.
Найважче, що душевно хворі,
смертельні пагубні гріхи…
Якби спокійно стало хуче,
приходить тепла ось весна.
Тривоги вістрям б’ють болючі,
шматує вихором війна.
Йдуть досі ще бої пекельні,
гуде від потрясінь земля.
Спочили у степах полеглі,
з пошаною їм квіт схиля.
Так любо, браття, вільно жити,
любити Бога і людей.
Стоять Герої, тугожильно,
прославивши Ім’я святе.
Не відрічімось України,
Господь не полишає нас!
Вітчизна справді неподільна,
надходить перемоги час.
Хай радості застануть сльози,
Дорогу хресну пройдемо.
Світання провіщає сонце,
А Милосердний Бог любов.
Всем желаю новых творческих идей, удачи, успехов и вдохновения!