Читателей на странице:
/вільний переклад вірша Karoline Audace/
Дихає лютий у кризі іскристій,
Неба зітхає забілена синь,
Сніжний танок, невагомий і чистий,
Землю вкриває у крижму краси.
Стовбур дерев, наче хто помережив,
Блиск краєвиду ошатно-гінкий,
То пластівцями вкриваються межі,
З іншого виміру – відтиск – зірки.
Подих останній зими лютий ловить,
Як же забути красуню колись?
Як обіцянкою чарів-оновлень
Серед калюж – крижаніючий блиск,
Світло росте, дні шепочуть: весну їм…
Магія ж бо нескінченна, гляди!
Кожен куточок природа пильнує,
Свято життя між справжнісіньких див.
В білій красі розгуляється лютий,
Паморозь сніжна заграє між віт,
Гляньте на сцену, зима грає, люди!
У чистоті та надії живіть!