Читателей на странице:
На Замковій, Богдановій, горі
Гуляє вітер, як козак на волі.
І бачу я у відблисках зорі
Через бійницю мальовниче поле.
На поле, на квітучий сад
Колись дивились пильно воїни.
В бою стояв за брата брат,
Відвагою і доблестю озброєні
Цей замок якось оточила рать.
Облоги зашморг затягнувся туго
Могли козаки довго ще стоять.
Але з водою виникла напруга.
Від спраги гинули старі й малі.
«Дай, Боже, дощ!» — молилися до неба.
Здавило горло спрагою мені.
Хоча тоді я в замку цьому не був.
І ось коли здавалось: все пішло,
Коли здавалось: не обдуриш долю.
Земля своя відкрила джерело,
Щоб захистили Батьківщину, волю.
Захисникам надала нових сил
Холодна і цілюща та водиця.
А небо дало їм по парі крил —
На землю зверху подивитися.
Житті так врятувало джерело.
Я знаю – Батьківщина знову зможе.
І джерелом, прозорим, ніби скло
Своя земля, як завжди, допоможе.