Читателей на странице:
Dans le souffle glacé de Février,
Sous le ciel d’un blanc immaculé,
La neige danse, légère et pure,
Couvrant la terre d’une parure sûre.
Les arbres se parent de dentelle,
Dans ce paysage, où tout étincelle,
Les flocons tombent en douceur,
Comme des étoiles d’une autre heure.
Février, dernier souffle de l’hiver,
Mais aussi, une beauté à découvrir,
Dans chaque flaque gelée, un éclat,
Comme une promesse de renouveau, là.
Les jours s’étirent, la lumière grandit,
Et pourtant, la magie persiste, infinie,
Car dans chaque coin, la nature veille,
Célébrant la vie dans sa merveille.
Février, mois de la beauté blanche,
Où chaque flocon, chaque branche,
Racontent une histoire de pureté,
Dans ce tableau hivernal enchanté.
Чудова, тепла, милозвучна поезія, мила Каролін! Дякую за чергове натхнення!
Мои благодарения,Leon! Зимнего вдохновения и теплоты поэтической души!!
Лютий
(Переспів на свій лад з поезії Каролін Одас)
У крижаних вітрах лютневих
Під білосніжним чистим небом
Танцює сніг грайливо й легко,
Вкриває землю в одяг теплий.
Краса з мережив деревцяток,
У краєвидах мерехт цяток.
Спускаються сніжинки ніжні,
Немов зірки у часі інші.
Зими останній подих — лютий,
Краса, яка відкрита всюди.
Іскрить розмерзла калабанька,
Оновлення як обіцянка.
Дні довші, світло яскравіше,
Все ж чари збереглись здебільше.
Природа бережно пильнує,
Життя у всій красі святкує.
У лютня гарна таємниця,
Де гілочці сніжинка сниться.
Історія про світлі днини
У чарівній зими світлині.
Чудово!! Щиро вдячна за співзвучність!!
Милая Каролин, большое спасибо за прекрасную, талантливую, восхитительную поэзию души. Невероятно красиво. Наслаждаюсь каждой строкой. Прекрасные образы, бесподобные зимние пейзажи созданные удивительными словами талантливой поэтессы.
Мира вам, добра, любви и новых творческих идей.
Благодарю, дорогая Людмила!! Весна в душе надежду нам подарит ,
Легко преодолеем капризы февраля,
И пусть мороз суровый приударит,
Но всё равно взойдёт весенняя заря…
ДИХАЄ ЛЮТИЙ
/вільний переклад вірша Karoline Audace/
Дихає лютий у кризі іскристій,
Неба зітхає забілена синь,
Сніжний танок, невагомий і чистий,
Землю вкриває у крижму краси.
Стовбур дерев, наче хто помережив,
Блиск краєвиду ошатно-гінкий,
То пластівцями вкриваються межі,
З іншого виміру – відтиск – зірки.
Подих останній зими лютий ловить,
Як же забути красуню колись?
Як обіцянкою чарів-оновлень
Серед калюж – крижаніючий блиск,
Світло росте, дні шепочуть: весну їм…
Магія ж бо нескінченна, гляди!
Кожен куточок природа пильнує,
Свято життя між справжнісіньких див.
В білій красі розгуляється лютий,
Паморозь сніжна заграє між віт,
Гляньте на сцену, зима грає, люди!
У чистоті та надії живіть!