Читателей на странице:
/вільний переклад Karolin Audace/
А ти на «завтра» все не залишай:
Побачене і аромати кави…
Зроби ковток. Нехай твоя душа
Додасть лазурне щось у світ, цікаве.
На потім не зостав палке «пробач»,
Дозволь йому до часу бути просто.
Шукай світанок посеред невдач –
у кожного є миті доленосні.
Що потім? Тільки прохололий чай
Зі самоспівчуттям в отруйних дозах.
Замиє дощ душевний біль прощань,
Те «потім» – аргумент непевний досить.
Відтак батьки старішати почнуть,
Навпісля цінності заміниш цілковито.
Бо обере дитя окрему путь –
Ти щастям будеш далі їхнім жити.
Потому довшає самотня ніч,
(То хмари заступили ніжні зорі.)
Несила вже утомленій мені
Горби пройти… вони для мене – гори.
У серце ніби хтось застромить ніж:
Полишать рідну хату домочадці.
Опале в осінь листя – не придасться,
Не відкладай життя ти на пізніш.
Оригінал
Не оставляйте на потом свидание,
Горячий кофе с чудным ароматом,
Испив глоток, храня души молчание,
Лазурь добавив в мире сероватом.
Не оставляйте на потом прощение,
Живите и позвольте быть сейчас,
Ведь в каждом миге — пробуждение,
У каждого свой судьбоносный час…
А что потом? Потом холодный чай
Со вкусом бесполезных сожалений,
Дожди смывают душевный май
Потом… в пучине размышлений…
А что потом, родители стареют
И ценности меняются однажды,
И дети стремительно взрослеют,
Потом и счастье кажется неважным,
Потом и день сменяет ночь,
Потом и звезды закрывают тучи,
Потом себя не можешь превозмочь,
Потом холмы становятся покруче.
Потом сердечный ритм слабеет,
С годами опустеет отчий дом,
И осенью опавшая листва желтеет,
Вы, жизнь не оставляйте на потом…