Читателей на странице:
Біжить униз стежина до струмка,
Мов спрагла і води попити хоче.
Бо та вода – холодна і м’яка,
Щоразу їй про це струмок дзюркоче…
Бере початок він в старій вербі,
На волі – трохи набирає силу.
Я вдячна за таку красу тобі,
Що ми у тому лісі заблудили.
Мов у люстерко дивляться хмарки
Які вони легкі, красиві й милі.
Мелодію, що знають лиш струмки,
У лісі ми з собою прихопили.
Звучить вона, доноситься здаля
Іде відлуння чистим небокраєм.
Немов тендітні руки скрипаля
Біля струмка для двох про вічне грають…