Читателей на странице:
/переклад з російської вірша Миколи ДІКА «Безумные семнадцать»./
Ви за сімнадцять вибачте шалені,
За відчайдушні локони оті,
За юну, неціловану, зелену,
що вірить ще в три крапки у листі́…
Прошу: не треба молодість судити!
Вона промчить, як ураган із хуг.
То ж хай по власне обраній орбіті
летить і хмари зносить на шляху.
Не слухає, не бачить все одразу,
не вірить в розум – адже йде весна.
Нестримність є супутниця обра́зи,
бо спокою з наївністю не зна.
Побачить і навчиться – та пізніше.
сьогодні ж сліпо грається з вогнем.
Думки у юних зовсім-зовсім інші –
це ввечері чи впівніч – не мине.
Колись юнацьке спуститься з орбіти,
і досконалість сповнить до країв.
Наразі ж ті сімнадцять не судіть Ви –
а побажайте долі краще їм!
Оригінал: Простите за безумные семнадцать,
за локоны, сводящие с ума
ту, кто ещё не может целоваться
и верит многоточиям письма.
За молодость, прошу вас, не судите.
Промчится – не заметишь,
а пока
летит она по собственной орбите,
сшибая по дороге облака.
Не слушает, не верит и не видит.
Не разум побеждает, а весна.
Но ветреность – попутчица обиды,
пока в неё наивность влюблена.
Увидит и научится, но позже.
Сегодня же играется с огнём
тот, кто и мыслить правильно не может
ни вечером, ни в полночь и ни днём.
Когда-нибудь он спустится с орбиты
и сможет совершенство обрести.
Ну, а пока…
семнадцать не судите,
а пожелайте доброго пути.(Н.Дик)