Читателей на странице:
Невже природа в темній змові,
що хуртовини наміта?
Такі дні гарні і зимові,
а ти сумна щось, не така.
З дерев спадає сніг і іній,
гілки неначе з кришталю.
Як очі, руки стали сині,
та всьому всупереч – люблю.
Накрила ковдра білосніжна
дороги, ліс і береги.
Ступаю ледве до підніжжя,
валіз ніяких не збери.
Квапливо хочеться обняти,
і доторкнутися до вуст.
Лоскоче холод пальці й п’яти,
твого тепла би доторкнувся.
Мороз по щоках обпікає,
цілує вітер, а не ти.
Сумління часто дорікає,
дійти б до звільнення мети.
Мов перші квіти наші мрії,
живої не знівеч краси.
Дбай приголомшливо в надії,
не будь розгнівано-різким.
Але потрібна перемога,
щоб ти веселою була.
Всміхнись мені, всміхнись хоч трохи,
нехай розсіється імла.