Серце плаче за осінню

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:

Позолоту з дерев познімав листопад
І поклав філігранно на чистую воду,
Пригорнула , мов рідних, до себе їх гладь,
Сотворивши шикарні картини природи.

Все засипано листом жовтаво-багряним,
Мов курсивом, написано в зжовклій траві,
Так красиво прощається осінь із нами –
Наче витканий килим, лист на землі.

Як сміється нам осінь! А душа моя плаче…
Десь мелодія скрипки, як мантра печалі звучить.
На даху ще промінчик он сонячний скаче,
І листочок, мов жайвір, останній летить.

В моїм серці вже смута – за осінню плаче,
І дерева оголені сумно дивляться вдаль.
Моя осене мила, вертайся одначе,
Забери мою тугу і розвій всю печаль.

Світлина з мережі Інтернет