Прихилюся до тебе, чарівниченько осене

Читателей на странице:

634

Прихилюся до тебе, чарівниченько осене,
до близької подрУги своєї давньої,
розплела ти мені, мов вербиченькам, коси,
сивини упустила на корінчики ранньої.

Заквітчала ти айстрами подаровану доленьку,
заспівала мені тихо пісню в принишклім саду,
мов голубочку, я відпустила тебе на воленьку,
на прощання сказала мені: «Завтра знову прийду».

Я до ранку чекала тебе у саду на стежині,
ти не йшла – напинала багряні свої паруси,
залишила мені тільки кетяг червоний калини
й мов художником писані, багряні картини краси.

Я стояла одна, ти була уже зовсім далеко,
запливала твоя каравела в білу гавань зими,
я хотіла побуть у кармінному світлі легкім,
та зима вже змахнула, мов біла лебідка, крильми.

Морозець чепуриться, вечори вже холодні й світанки,
я із саду без тебе схвильована з щемом у серці іду,
ти пливеш, моя осене, до грудневих посріблених ранків,
залишаєш надії на зустріч в вересневому айстрів саду.

Світлина з мережі Інтернет