Читателей на странице:
Усі боялись
Квазімодо,
а він ховався
в стінах храму,
лякала зовнішня
потворність,
душа ж таїла
його драму,
і внутрішню
красу ховала,
добро, і чуйність,
і страждання,
і Есмеральди
вічні чари,
й до неї зболене
кохання.
– Для вас я ніби
хижий звір,
а ви для мене –
мила пташка,
у переливах
сяйва двір
й мойого серця
дивна казка,
ви – насолода,
райська цнота,
одвічний біль
життя мого,
у мене є
маленька квота
дивнОго
щастя отого
на вас дивитись,
Есмеральдо,
п’янку любов
носити в серці,
сприймати світ
із вами радо
й в смарагді
ваші два озерця,
в яких я тону
без рятунку,
але люблю,
люблю, люблю!
Хай розпинають
мою душу,
я не віддам
любов свою!
Світлина з мережі Інтернет