Читателей на странице:
ОСІННЄ МОРЕ – ЇЇ ВІЧНА ВТІХА
(на основі реальної історії маріупольчанки,
котра втратила на війні свого коханого)
/бездієслівна лірика/
Журливе чайки киготіння вдалині,
На серці смуток, згорнутий сувоєм,
Мов марево її щоденних снів –
Вона і Він. На березі їх двоє.
Осіннє море і пісок осінній.
Вона і Він у осені в гостях…
Туман в очах, у серці – іній,
Колиска дня знеболена у снах.
Рятунок – море, де Вона і Він…
І де багряний осені цілунок,
Навколо тиша де і світ без війн,
І щедрість осені – дарунок.
Осіннє море – то причал останній,
Багрянцем пломеніючі серця…
Тривожна ніч. Дзвінок в оселю ранній…
І сльози осені без ліку, без кінця…
Вона і Він… Тепер одна Вона…
Осіннє море – її вічна втіха.
Набатом кляте слово в ній «війна»,
Страждання, біль і всюди стільки лиха.
О море, море! Осені лаштунки…
Краплини переливом на долоні,
В душі печалі вічні обладунки,
Рятунок – хвилі моря ці солоні.
Світлина з мережі Інтернет