Читателей на странице:
Кохання – як пахощі теплого літа,
розлиті у квітах медових і снах.
У сонячних променях ніжно леліти
світанок ледь тільки горіти почав.
Напоєні свіжістю милою ранки,
коли відчувається подих життя.
Обняти закохане серце як прагне,
данину ту обов’язково віддай.
Покликані Богом засвідчити милість,
добро засівати у душі щодня.
Щоб руки дбайливі у нас не втомились,
а серце гаряче любило за дня.
Мов просвіток світла, що падає з неба,
красою і щастям освітлює світ.
Так жити тому добротою нам треба,
у Бога надії на краще просім.