Читателей на странице:
Бентежно з ночі калатало серце,
сюрчали в гіллі вперті цвіркуни.
На дворі у зірках кохався серпень.
Живого струму променем цюркни.
Пахучі яблука в твоїм подолку,
там з підтички чересла оголи.
Збирай ті яблука смачні чим довше –
хай налюбуюсь, адже ще ж коли!
У павутинці білого волосся
заплуталися мрії чарівні.
Бажання позад тінню волоклося,
гойдався місяць ніби у човні.
Води дай із гладущика напитись.
Солодке б’юче цівко джерело.
До личка яблуневого той притиск,
жадає наша пристрасті любов.
Зелені коники важкі у росах,
не можуть вистрибнути догори.
Світанок августійший ляг в покосах.
Зірнице, полум’яно догори!
Нехай же намилуюся тобою,
допоки не окутав з гір туман.
Горю, втім, ніжністю я дорогою,
за стан, не відпускаючи, тримав.
Уста багряні, жінчині, медові,
за чарку гірко їх не проміняй.
Цілуй у губи, в очі, узголів’я.
Агов, просторий закликає плай.
У соняхах тріпоче насінини
голодний, далебі, мандрівний птах.
Поправ прилеглість гарно на сідницях.
Про ночі серпанкові не питай.
Бо збилися з рахунку ми щоночі,
чекаючи побачення скоріш.
Спокусливого яблука ще хочу,
цілуючи оздобленності скрізь.
Ніде не віднайдеш того пейзажу,
який запам’ятаєш уночі.
Стежину серце любляче підкаже,
не змиють слід серпневі нам дощі.