littercon
Читателей на странице:
Романс надежды и мира в сердце,
Струной прощения оранжевой зари,
В дом, где живёт добро откройте дверцу
И наслаждайтесь россыпью любви….
Приглашаем всех Премиум-авторов разделить душевные строки философской лирики и принять участие в конкурсе «Наслаждайтесь россыпью любви» c 22 июня по 17 июля 2022 г.
Условия участия в конкурсе:
- Тема конкурса: Наслаждайтесь россыпью любви
- Оставить отзыв в прозе под видео на YouTube канале и под этой статьей;
- После публикации отзыва, оставить второй комментарий в форме Вашего стиха, видео или аудио стиха, прозы согласно тематики;
- Разместить конкурсное произведение по трём пунктам:
- под видео по ссылке https://youtu.be/EOffnqGWnKw
- под этой статьёй
- в своем личном профиле.
По итогам конкурса будут определены лауреаты, которые награждаются подарочными дипломами LITTERcon.
Творите, любите и своим творчеством открывайте возможности Миру и добру, взаимопониманию и поддержке!
Пусть Вас никогда не оставляет вера и душевность творения, Ваш свет любящей поэтической души. Светите, любите, оставайтесь в свете мира и добра!!!
С творческой cозвучностью и поддержкой,
© littercon
Изумительные стихи! Тонко, мудро, лирично, прекрасно! Дорогая Каролин, большое спасибо за восхитительную поэзию! Каждая строка трогательно и трепетно проникает в душу и остаётся в ней навсегда. Великолепны видеоряд и прочтение.
Благодарю редакционную коллегию журнала LITTERcon за прекрасную новую тему конкурса и мотивацию к творчеству.
Всем желаю доброго здоровья, успехов, вдохновения и всего самого наилучшего.
Вновь музыка в душе звучала
Чуть слышно и тревожно…
И говорила, и молчала
О невозможности: «Возможно…».
О невозможности забыть
Тех губ горящих вскрик!..
О невозможности сокрыть
Ресниц дрожащих миг…
Возможно, всё ещё возможно.
И невозможно не успеть!
Но шепчет кто-то осторожно:
«Той песни заново не спеть…»
Как трогательно, душевно, образно! Спасибо, Каролин!
СПІВОЧЕ ПОЛЕ
Чудо-квіти Співочого поля
Нам дарують натхнення і волю
Викликаючи творчу наснагу
Зберігаючи нам рівновагу
Вітерець тут привольно гуляє.
І морозивом всіх пригощає.
Зачаровані діти, дорослі
Пробирається вітер наосліп.
Ароматами квітів сп’янілий
Каже він їм, юнак несміливий:
«Пригостити, будь ласка, нектаром,.
Відповім вам фруктовим узваром»
Замечательные строки, спасибо Каролин! Душевно и красиво!
Милые лица
Милые лица, наших любимых,
Добрых улыбок, сердец дорогих.
Любовью согреты, вниманием милых,
Рады их видеть, и ценен тот миг.
Добрые лица, объятия душевные,
Каждого дня, словно счастья привет.
Любви повседневность, и верность семейная,
В каждом из нас, сердцем это храним.
Припев:
Милые лица, любим нежно вас,
Добрые лица, вы с улыбкой в этот час.
Верные лица, вы всегда одни у нас,
Разные лица, посещают в жизни нас.
Верные лица, всех радостных встреч,
Счастье их видеть, любовь всю дарить.
То, что имеем, порой мы не ценим,
Милых и добрых, теряя в тот миг.
Припев:
Омуты любви
Теплом сердец, согреют нас все люди,
Душой добра, любовь приходит к людям.
Как песнь она, влюбленным всем играет,
Любви мотив, звучит, когда мы любим.
Звучит все в такт, и в ритме все играет,
Любовь порой, подарит нам всю радость.
Из века в век, все ходит где-то рядом,
И сердце наше, нам всегда подскажет.
Припев:
Любовь всегда прелестна, когда мы любим честно,
Всем сердцем окунаясь, в омуты любви.
И повсеместно, мы ждем так все моменты,
Где ждет любовь, и будем ей верны.
Мы ждем любви, и все по ней страдаем,
Её приход, так часто ожидаем.
Трагизм судьбы, всегда он где-то рядом,
Любви каприз, душа любовной драмы.
Припев:
Дорога Каролін, Ваша поезія настільки чарує, що ще перед її прослуховуванням душа автоматично відчиняє усі свої віконця і двері і впускає туди світло кожного Вашого поетичного слова. А потім вони всі разом розсипом діамантів ще довго сіяють у душі, даючи неперевершену насолоду, блаженство й натхнення! Дякую Вам за сонцесяйну чаруючу поезію!
Мила Каролін, дуже гарно, співучо і ніжно, чіпає у найпотаємніші куточки душі, куди променисто завпадає світла поезія! З як найкращими побажаннями добра і любові!
Тоді давно на самому початку,
як тільки зорі сіяли блакить,
була ти славна, гойна і ошатна,
а я між зорями собі блудив.
Застав зненацька соромливий спалах,
мов вибух добрих з глибини чуттів.
Ти міцно й солодко тоді ще спала,
не наполохати б, не розбудив.
Сердешне тіло все палахкотіло,
живого трунку в затінку шукав.
На твоїх грудях розквітали квіти,
текла роса по білих берегах.
Приваблював чарівний мене мерехт,
проміння в очі ласкаво пекло.
Бентежно поривалось в незвість серце,
де все твоє єство — небесне тло.
Душа так пошепки благала світла,
довірливо відкрила вхід у храм.
Твоя усмішка ніжною розквітла,
захоплення ніде б не приховав.
Пилок будив із білої лілеї,
посеред ночі збуджено проснись.
Тож палко притулись до вуст близенько,
розцілувавши квапно вгору-вниз.
А краще пий для головокружіння,
згори донизу ліпше не дивись.
Мене собою ти приворожила,
міжгалактичний ніби скаче тиск.
Мов зупинився час і ціла вічність,
попереду кохання залюбки.
В твоїх очах тих пристрасних і слічних
щасливі милувалися зірки.
У пахощах і розмаїтті квітів,
у сонячному відзеркаллі рос
тебе побачив гарну і розкішну.
Нехай помріє бавним щастям хтось.
За вітерцем побігти в перегони,
цілющої води із пригорщ спий.
Радіти візерунками любові
у цім житті звичайнім і простім.
Приємним несподіванкам дивуйся
під милозвучні щебети птахів,
раненько на осонні поцілуйся.
Природною красою весь прозрів.
Щасливою щоранку просинайся,
коханою постійно завше будь!
Тоді в тобі я відчуваю щастя,
знаходжу ціль життя, мету і суть.
У квітів пахощах твоя принада,
у синім небі колір твоїх віч.
Тебе кохаю палко дуже, правда,
щоднини разом скоротавши ніч.
Світанки зустрічаємо в обіймах,
прислухайся, пульсує серця бій.
Аби так почувалася надійно,
щоразу ясним сонечком радій.
Мені тоді з тобою спокійніше,
як ти здорова, жвава і метка.
Вбирати дихання повітрям свіжим,
і бути впевненим, що ти моя.
Вважай себе жіночою слабкою,
потрібною, коханою весь час.
Я буду поруч, чуєш, із тобою,
ніщо ніколи не розлучить нас.
Замечательные стихи! Такие нежные, красивые, душевные и очень мудрые!
Никогда не торгуйся с судьбой.
Не надейся на мелкие скидки.
Получаются золота слитки
Из крупиц из породы простой.
Никогда не живи, не живя.
Расставаясь, ищи новой встречи.
Не дымят, пламенеют пусть свечи.
Каждый день пусть пленяет тебя.
Никогда не вини никого
В том, что сделал ты что-то не так.
Каждый шаг — эксклюзивнейший знак
На маршруте пути твоего.
Любов була, і є вона, і буде,
Допоки світ тримають ці кити,
А без любові геть поникнуть люди,
Засохнуть всі на дереві гілки.
Розколеться і місяць в половинки,
На небі згаснуть зіроньки-зірки,
Розгубить люд любові всі краплинки,
У душах – пустка, у серцях – дірки.
Тож не губіть ви розсипи любові,
А сійте їх повсюди на землі,
Хай зігріва серця і в холоди зимові,
І діамантами сіяє у імлі.
Які б не стрілись бурі й вітровії,
Не загасить багаття їм любові,
Вона зорить зорею й душу гріє,
Лиш тільки будьте завше з нею в змові,
Щоб залетіло щастя світлогриве,
І в заметіль троянди зацвіли –
Чарівні квіти вогнеликі і манливі
У серці розсипом любові ожили.
Засвітились зорі у душі
розсипом медової любові,
не спіши гасить їх, не спіши,
хай любов сія в своїй обнові.
Розіллється леготом весняним
в твоїм серці милий, любий цвіт,
від любові заживуть всі рани –
тільки не проґав її прихід.
Посели у серденьку навіки,
дай водиці їй із джерела,
а вона наповнює хай ріки,
зоряницями усім завжди сія.
Хай дзвенить над світом
двінкотюче,
вигаптовує добра осяйну путь,
хай чарують розсипи разюче,
не забудь до серця пригорнуть.
Бо вона, як благодать небесна,
дає стимул жити і творить,
коли сил нема, вона воскресне,
з нею тільки в тиші треба говорить.
Ждуть любов гаї, сади, й діброви,
і співанки, зіткані з октав,
і дуга веселки кольорова,
й соловей, що в гаю заспівав.
Подаруй любов землі і людям,
спити дай цілунок з її вуст,
розсипи її розсій повсюди,
небосхил щоб в солодкості згус.
Світлина з мережі Інтернет
Коли в душі сум’яття і тривоги,
І світ схиливсь за втомленим вікном,
Побігли врізнобіч усі дороги,
Рятуєшся від болю тільки сном.
Візьми тоді в долоню світло дня,
Нехай зігріє зранені жалі,
Ще й запряжи нестримного коня
Великі драми відвезти й малі.
Напийсь хмільного трунку до нестями
І мур тривог на шмаття рознеси,
Рішуче, відчайдушно, невблаганно
У серце розсипи любові упусти.
Як таїну причастя молитовну,
Розсип по закутках стражденної душі –
Вона зійде перлинами коштовно,
Ніколи сяєво її ти не гаси.
І простягни до неї обважнілі руки,
Любов тебе навстріч благословить,
Хай душу гіркота не каламутить –
У розсипах любові серцю жить.
Світлина з мережі Інтернет
Я наслаждаюсь россыпью любви,
Ловлю мгновенья истинного счастья.
Мне утро дарит шанс: живи, твори.
Струится тихо радость. Окна настежь.
Во мне течёт река большой любви.
Её потоки так многообразны.
От утренний зари и до зари
Сверкают россыпи, как дивные алмазы.
Алмаз добра. В нём нежность и тепло,
Душевность, сострадание, сердечность.
Порою, жить нам сложно, нелегко;
Цепь дней однообразна, словно вечность.
Но получая капельки добра,
Становимся сильнее и мудрее.
Оставим все проблемы на вчера.
Любовь всегда жива и не стареет.
З надією на мир та людяність виставляю на розсуд переклад твору Николая Францевича Дика, який на мою думку, має щось спільне із чудовим твором пані Каролін. Миру всім, люди!
ДВІ ДОЛІ
(Вільний переклад з російської твору Николая Дика)
Жебраку у сквері щиро
Бідний – гріш поклав в долоню.
Усміхнувся він – знай наших!
Й десь неспішно потрусив.
Той осінній вечір сірий,
Літом став для них червоним,
Бідакам подарувавши
Ще на тиждень нових сил.
Вікна мружились і мліли
ситим та німим достатком.
А дахи дивились зверхньо
На жебрацькі два світи.
Душам в немічному тілі
Враз здалось, що до безхатька
У долоню змерзлу, зшерхлу
Ангел зринув Доброти.
Місто ж обмине цю сцену
(Мабуть, іншим животіє!)
Чом ростуть у злиднів крила?
І сміється в місяць світ?
Дві планети безіменні,
Справжні ниці «багатії»
Дві монети розділили –
Безталанні долі дві…
Оригінал:
Бедный нищему, у сквера,
положил в ладонь монету;
улыбнулся и, качаясь,
не спеша засеменил.
И осенний вечер серый
обернулся тут же летом,
подарив двоим несчастным
на неделю новых сил.
Окна щурились и млели
абажурами уюта,
свысока смотрели крыши
на фигуру нищеты,
а душе в разбитом теле
показалось на минуту,
что спустился на ладошку
добрый ангел с высоты.
Город это не заметил,
у него дела важнее…
А под месяцем сияли
две улыбки голытьбы —
безымянные планеты
двух счастливых «богатеев»,
разделивших две монеты
на две равные судьбы.
*
Николай Дик