Читателей на странице:
Нам у обійми бурхливі б упасти,
а почуттями гарячими жити.
Ці загадкові завершити пазли,
ніжно долонями пестити шию.
Замки павучі на нігтях снувати,
медом залиплі, стікати додолу.
Годі, в натурі, пискляво стогнати,
пристрасно гладити стан напівголий.
Шлюзи потоками на ніч відкриті,
вітер-пустун заглядає в комірки.
Ой, як закохані, вічно неситі,
серце, мов ладанку, в себе помістиш.
Вогники віч закликають у гості,
місяця срібного в закуток впустиш.
Клешні у тіло впиваються гострі,
ледве затримуєш, мало не лусне.
Ластівка в’юрко гніздечко сплітає,
сипляться зорі наосліп на стежку.
Ніч до кінця горілиць добігає,
робиться порожньо ледь і бентежно.
Не відпускай навіть з півнями першими,
блисне як сонячний промінь або ж.
Палко, ще дужче, а спробуй все ж пестити,
солодко ніч зашарілу продовж.