Арахна /алфавітний вірш/

Марина Зозуля

Читателей на странице:

Бридка, незграбна, сіра та огидна,
В кутку плету легку, ажурну сіть.
Гординя й слава – з’їли душу, видно…
Ґаздиня доль тут змусила ж висіть.

Донька́ торговця, ткаля гобеленів –
Енергія лилась із вправних рук.
Єдналась нитка з пальцями у мене.
Жадоба ж обплітала, мов павук.

Зарозумілість, гордощі, невдячність –
«Ич, я майстриня! Вища від богів!»
І тут стара: «З богами – будь обачна!
Їй тільки посміялась навздогін.

Ймовірно, хизування ті набридли,
Коли вона звільнилась від лахміть,
Легка Афіна стала ясновида,
Мій вчинок, як науку ви візьміть.

Напевне, якби я в поклоні з жахом,
Образливі слова взяла назад,
Павук на ймення дівчини Арахни
Розкішну б павутину не низав.

Себе картаю за безтямний виклик –
Той гобелен мій висміяв Олімп!
Умить все тіло молоде поникло,
Фатальний рок приплюснув до землі.

Хатина раптом стала завелика,
Ціна таланту – в животі нитки.
Чарівне ткацтво увібрав навіки
Шовковий світ – німий, в’язкий, гидкий…

Щодень – в кутку або десь попід дахом,
Юрби боюсь… Ось, бачте, стала ким?!
Якщо зазнались – згадуйте Арахну.
ID: 939386