Чорнобривці

Марина Зозуля

Читателей на странице:

Віє затишком домівка,
Хто ж бо квіти насадив ці?
Тягнуть сонячні голівки
помаранчі-чорнобривці.

Весь квітник – махра барвиста
Килими прослала всюди.
Так проймає… серцю тісно,
Хвилювання тисне груди.

Квітко трепетно-гаряча,
Звідки ця в тобі харизма?
Чом козацька вільна вдача
У тобі палає хмизом?

Згадка – купіль в ароматах –
Щоб зростав синок нівроку.
Чорнобривці гладить мати:
«Де ж ти, сину кароокий?»

Не заснути нареченій,
Сива ніч потроху тане.
«Ти чекай, чекай на мене!» –
Ллється подихом духмяним.

…В неспокійнім сні солдата –
Хата, вквітчана на нивці.
З року в рік там сіє мати
Українські чорнобривці.