Біля паркану

Марина Зозуля

Читателей на странице:

Сльози відчаю стікали по паркану,
В безнадії краплі хлипали весь час.
Біль душевний тис обох безперестанку –
Я прощалась… я втрачала, любий, Вас.

Гіркота текла, приреченість розлуки,
Мов вихлюпувала осені дощем,
Крізь паркан тулились із тремтінням руки –
Не могли все усвідомити іще.

Не було у нас докорів, слів, емоцій,
Вкляклі душі розмовляли тет-а-тет.
Захлиналося в брудному водостоці
Почуття людьми надломлене, святе…

Крик душі гасила співчутлива злива –
У розпечене лила струмки води:
– Щастя Вам!
– І ти, кохана,будь щаслива!
От і все…
Тобі вже час…
Іди…