Читателей на странице:
Ким же я була тобі, Поете?
Не коханка… бо твоя душа
Билася в рядках таких відвертих,
Пристрасть, ніжність – все мені лишав.
Може, промінь я в веснянім листі?
Ямка-усміх на твоїй щоці?
Ніби зірка вогняна, іскриста,
Почуття піднесені оці…
Все жила бажаннями твоїми
Джерелом натхнення та тепла.
Поринала із тобою в рими,
Не дружина… просто… кимсь була.
Я втікати намагалась. Де там!
Марно. До душі вертала знов.
Падала коханням у сонети,
Гріла рубчик серця, кожен шов –
Не дано таке робити смертним!
Та одного разу ти пішов,
В самоті покинув, розпростерту
Ту, що дарувала лиш любов.
…Ким же я була тобі, Поете?