Читателей на странице:
У вихорі життя – я вже не з Вами,
Блукати тінню в мареві не хочу.
В той холод розгубили всі слова ми…
Вони від нас зникали берегами,
Де кожен слід піщаний так лоскоче.
У вихорі життя – я вже не з Вами…
Любов безмежна вкрилася льодами.
Коли сказати треба – кожен змо́вчав.
В той холод розгубили всі слова ми.
Заручниками ми були й рабами,
Постійно снились нам кохані очі.
(Та в вихорі життя – я вже не з Вами!)
Здавалося, кохали до нестями –
Проводили удвох ми дні і ночі,
А в холод – розгубили всі слова ми…
Серця не б’ються в унісон дивами…
І тільки вітер знічено шепоче:
– У вихорі життя – я вже не з Вами,
В той холод – розгубили всі слова ми…
Гарно, сумно, щемно. Але життя, таке воно життя .
Чудовий вірш пані Марино. Мені сподобався.
Щиро дякую. У другій своїй книзі, яка зараз друкується, я намагаюся якнайширше показати, що забуті форми поезії – пасторели, віланели, копли, сірвенти, децими, альби, канцони, мають право на життя в українській поетиці поряд з доволі традиційними для нас рондо та сонетами.