Своя в кожного доля

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:


В небі плакали зорі,
не ховаючи сліз,
чи від щастя, чи болю
на безмежжі доріг.

Не витримують зорі,
тихо падають вниз,
долі губляться в полі –
їх одвічний каприз.

Час біжить без упину
вічний свій марафон,
вже дозріла калина,
гра старий патефон.

Уже сивіють коси
у старої верби,
на траві знову роси,
а в них долі сліди.

Стільки їх – не злічити,
своя в кожного доля,
її треба ще спити,
бо на те Божа воля.

Хтось в друзки розбиває,
прирікає на муки,
хтось уламки збирає
і складає докупи.

Не лишай свою долю,
на дорогу веди,
не завдай ти їй болю ,
щоб не зникли сліди.

Кожен сам своїй долі
є найкращий творець,
лиш знайди її в полі
і найкращий вінець

Одягни своїй долі,
бережи і лелій,
разом з нею на волі
ти під зорями мрій.

Світлина з мережі Інтернет

© Валентина Пошкурлат


5 1 vote
Поставьте оценку
Подписаться
Уведомление о
guest

0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments