Читателей на странице:
Україно, заквітчана мальво,
Рясно вмита дощами весни,
З бірюзовим краси різнотрав’ям,
Ти щоночі приходиш у сни,
У вінку з чорнобривців й калини,
У сорочці з червоним і чорним,
У руках обереги-святині –
Їх до серця з любов’ю горнеш.
Розкриваю я ночі завісу –
Ти стоїш край дороги горда.
Чути пісню тужливу пралісу –
Ти не взута чомусь, а боса.
Переоране в тебе чоло
І покромсані рани на тілі…
Заподіяв тобі хто зло,
Лихі люди чи хижі звірі?
Наближаюся тихо до тебе,
Бачу очі твої сумні,
Ти красива іще далебі
Й солов’їні співаєш пісні.
– Підійди, я чекаю на тебе,
Ти не бійся, що пісня сумна.
Бог зі мною, завжди він на небі,
Я ніколи не буду одна.
Так сказала мені Україна
І продовжила тихо вона:
– В моїй долі сьогодні руїна
І натягнута болю струна.
Але серце скарбів стільки має,
Не стоптати їх всі ворогам.
Я дітей воєдино єднаю,
На поталу я їх не віддам.
У мені незнищенний вогонь
Від Тараса, Франка і від Лесі.
І не виклює крук мені скронь,
Воскресала завжди і воскресну!
Подивися туди в височінь –
Найяскравішу бачиш зірку?
Вона сяє світлом прозрінь,
На мені не повісять бирку.
Упаду, піднімусь – і в дорогу.
Тернистим буде мій шлях,
Позбиваю не раз я ноги.
Від землі до небес мій стяг.
Він з тризубом є символом віри
І держави надійним вінцем.
Скаженіють хай люті звірі,
Бо початок їх буде кінцем.
Посміхнулась зажурена Ненька
І пішла в далечінь, за луги,
Як забилося в мене серденько –
Бачу, бачу надій береги.
Я дивилась услід Україні
І шептала рядки молитов,
Чула мову її солов’їну
І плекала у серці любов.
Світлина з мережі Інтернет