Читателей на странице:
Про що плаче душа і сміється про що,
неосяжно збагнути й самому,
інші лізуть туди, топчуть цвіт у ніщо,
в свою лізти не дам я нікому,
якщо плаче душа, її втішу сама,
упущу кольори веселкові.
а вона все мовчить, ніби стала німа,
зачаюсь у куточку і знову
я навшпиньках зайду в її серце,
і тихесенько так, щоб не ранить бува,
зберу сльози в блакитне озерце,
намалюю веселку, як умію, сама –
розіллється потічком любові вона,
ланцюг смути розіб’є в друзки,
і душа вже ніколи не буде сумна,
там веселка збере кольори у разки.