Читателей на странице:
З небом злиті гори сині,
сонце наближається до нас.
Голос із пустелі лине:
“Час покаятись настав!”
Омовіння Водохреща,
хрест приймає з криг Йордан.
Це спасіння є нарешті,
хліб із неба на поживу дав.
Ми не гідні розв’язати
навіть ремінця взуття,
бо не вміємо кохати,
все життя – на зіпсуття.
Не лама очеретини,
що додолу вітер гне.
Він приходить у дитині,
мати радість дуже жде.
Охрести дитят не винних,
адоруй у серці немовлят.
Бо любов – твоя причина,
шкодити її не намовляй.
Бог цих діток дуже любить,
уподобав чистоту.
Мати пещено голубить
на взірець любов святу.
Витре сльози наболілі,
розіб’є кайдани зла.
Небо зоряне прихилить,
у туманах зникне мла.
Нас, улюблені, Син Божий
хрестить Духом і вогнем.
Гріх нас більше не тривожить,
до дитинця храму йдем.
Любо нас Він уподобав
ще у лонах матерів.
Не цураймося любові
і дитинства не ганьбім.
Тлітиме рожевий обрій
мов загублений десь рай.
Пошануй, на ноті добрій,
як Емануїл – кохай!