Місяць і туман

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:


Упав на долину хвилястий туман.
Чекала ж золотий місяченько вона.
Невже він вготовив їй зраду-обман?
Від болю натягнута туго струна.

Враз очі зелені дощем налилися –
Краплини нестримно падають вниз.
Навіщо ж було цілий день чепуриться,
Із запахів трав готувати сюрприз?

Дрімає земля – її матінка сива,
Долина не зводить із неба очей.
Із місяцем їй було ніжно і мило,
В любові із ним була стільки ночей.

Ой сивий тумане, старий дідугане,
Навіщо порочиш дівочу красу?
Навіщо укутав її всю обманом
І губиш долини зелену ясу?

Навіщо марою ти впав на долину?
Навіщо ти місяць від неї закрив?
Сховав і подруженьку – милу калину,
Мороком сивим її віддалив.

Боровся на небі золотозубий,
Покликав собі на підмогу зірки,
Боявсь за кохану, не знала щоб згуби,
Ріжечком він бив у тумані дірки.

І здався старий, відступив за годину –
Здолав місяченько його браваду.
Співав серенаду долині коханій,
Під зорями щастя відгонив біду.

© Валентина Пошкурлат


0 0 votes
Поставьте оценку
Подписаться
Уведомление о
guest

0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments