Читателей на странице:
Білий цвіт летить, летить із неба,
То самотня хмара сипле сніг.
Небо – то свята її колиба,
Місяць – уночі їй оберіг.
А навколо неї тиша в тиші,
Де хмарки – подруженьки її?
Може, на Олімпі десь, повище?
Їй затИшно ближче до землі.
Кожушком стареньку вкриє неню,
Доторкнеться до її чола,
Обійнявши, завжди буде з нею,
Білим пухом неню зігріва.