Читателей на странице:
До нас як приходиш, на радість у тузі,
Не гідні ми є називатися — друзі.
Ми прагнемо віри, благаємо Отче…
Насправді — лукаві, бо брешемо в очі.
Найперше — ми горді, що нас похрестили,
Та в церкву не ходимо, так нас навчили.
З тремтінням в ногах забігаєм на Службу,
Й утомлені може, не в службу, а в дружбу.
Кидай копійчину, спасіння не купиш.
А серце причиниш, нагримай — нагрубиш.
Немає любові, все ж хочемо мати,
А що ти натомість спроможний віддати?