Читателей на странице:
Наш світ, який видніється далеко
за виднокола і за небокрай.
Блищить на сонці гостроверха церква,
яка в молитві всіх вірян збира.
Просімо Господа за Батьківщину,
щоб мир запанував на всій землі.
Молитва лине хай палка і щира,
і люди стали добрі, а не злі.
Нехай радіє наша Україна
за діточок, веселі щоб росли.
Співуча ллється мова солов’їна,
бажаємо здоров’я і краси.
Наш милий світоньку, чому сумуєш?
То дим, а не туман у ковилі.
І збороздили небо взлітні смуги.
Осиротіли діти десь малі.
Хіба не досить крові, бійтесь Бога,
кому є вигідна ота війна?!
Невже не залишилося святого
нічого у душі – себе спитай.
Закам’яніло серце пожадливе,
і відцуралися старих батьків.
Збагачення заради не щадили
своїми рідними, в гріхах зболів.
А Бог від нас не хоче брати жертви,
лиш милосердя. Жде Він на любов.
Тому біда у нас, що віра мертва,
не вміємо молитись добре мов.
Навчились красномовству марнослівно,
підлеглих ображаємо в житті.
Гординя наче вірус он засіла,
зробились люті й хижі, вже не ті.
Черствими стали, бо щось забагато,
а обмаль совісті, майже нема.
Поняття перемінене кохати,
коли душа не молиться німа.
Звернімось каяттям глибоко в серце,
пустімо Бога, Котрий при дверях.
Він бачить і простити хоче все це,
душа смиренна стане як твоя.