Читателей на странице:
Каравела багряної осені
Нап’яла вже свої паруси.
Ми постоять на палубі просимо,
А тоді свої щогли неси
До грудневих посріблених ранків.
Чепуриться де вже морозець,
Вечори де холодні й світанки,
Й тепла ковдра – твій острівець.
Каравела багряної осені
Заплива в білу гавань зими.
Небо кидає залишки просині.
Як далеко весна, а в ній – ми.