Читателей на странице:
Пишу вірші, як сповідь для душі.
Як відповідь на богове питання.
Як стогін серця на життєвім рубежі.
Таке незвичне, болісне зізнання.
Чомусь нам соромно показувати біль.
Але самі, ми розвели цю цвіль
Ховаємо сльозу в рядках письмових.
Соромлячись у помилках типових.
І наодинці, зморені в віршах.
Нам болісно робити новий шаг.
Йдемо дорогою поетів.
Соромимось своїх сюжетів.
Бува замало часу для віршів.
Шкода, що ти кудись, колись спішив.
Життя таке чудове — неповторне.
Минає все, і все буває іллюзорне.
Не маю навчання писати вірно.
Без помилок, осудів, гідно.
Пишу, як Бог показує дорогу.
І дякую йому понад усе, за допомогу.