Читателей на странице:
Заведи мене у свою казку,
де розлогий протягнувся гай.
Нам до затінку не привикати.
Зірко ясна, просіку осяй!
Заночую може на галяві,
де незаймана природа ще.
Грибники культурно не гуляли,
зелен-лист змокрілий під дощем.
Розповіж про чародійну дію,
що кохання теє витворя.
Серце квітковим пилком умліє,
вийде вечорова як зоря.
Покажи красу свою дівочу,
від якою серденько щемить.
Подивлюсь у гарні твої очі,
крапово розчулюся на мить.
Свіжий подих, лагідний, пахучий
залоскоче пругом джерело.
Бажано тебе діткнутись хуче,
щоб кохання знову ожило.
Бачиш квітку папороті ніччю,
та бентежно її не зривай.
Тіла б ніжного не закалічить,
вітер як занадиться у гай.
Поцілунками осип їй груди,
казку вислухай, та до кінця.
Диво ласку зоряну розбудить,
радість милого твого лиця.