Читателей на странице:
Дощь.
Дощь цілує мої вуста.
Дощь цілує мої руки.
Стежка життя не проста.
Були зустрічі і розлуки.
Дощь змиває наші сліди.
На шляхах де колись ходили.
І не підемо вже туди.
В ті місця, де колись любили.
Дощь навіяв думки сумні.
Але це ненадовго.
Він наснагу несе мені.
І дорогу життя…довгу.
Наталочко, який же прекрасний метафоричний дощ у твоєму вірші : він цілує вуста і руки, змиває сліди, навіює сумні думки – ось такий цей чудовий дощ!