Струмки ясніли прісноводні

Читателей на странице:

486

Струмки ясніли прісноводні,
Ласкаве сонечко морга,
А ти мене ще й як заводиш,
Коли являєшся нага.
Будь ласочка, не край серденька,
Заблуклих віч не ошелеш.
Ба, нишком мишка як сіренька,
В’юрких ходів не маєш меж.
Не утікай, забившись в нірку,
Лалака дразниш язиком.
Сластолюбивість в горлі згіркла,
Пустелі спрагу в ній знайшов.
У пишних квітах чарувала,
Від світу потай спокуша.
Зім’ яла жужмом простирадло,
Покручена мов з вен бахча.
Ширяли оси й дзвигоніли,
Кусали в губи, шию й ніс.
Плескались пещено гомілки,
Коли на руки був підніс.
Під тінню возлежали смокви,
Посіченим дощем туливсь.
Сміялись, бавились і мокли
До самозречення в облиз.
Вітрами зашуміло листя
Та, обіймаючи, в догін
Яскраво з неба в гать заблискли,
Нічним світилом догорів.
Зривало гайвороння рештки
Від виноградних спілих ґрон
І витанцьовували гречно
Під шаффлом, грешачи, либонь.
З узгір’я падало проміння,
Цівкий, як з помаранчі сік.
У водопаді вир розпінив,
На голих каменях осів.
Затишно вогнище палало,
Блакитно-сірий як туман
Оповивав нічних рибалок,
В оціпенінні їх тримав.