Які ж ми були щасливі

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:

Люблю я світанки росяні,
Коли сонце свій диск підніма.
Пробігти б ногами босими –
Та тепла того вже нема.
Як колись було у дитинстві,
По росяних травах біжиш,
Аромати вдихаєш квітів
Й на гойдалці в небо летиш.
Було то щастя у щасті –
Кращого годі й шукать.
У сонячнім світла причасті
Ранки свої зустрічать.
А потім вбігти у хату –
На столі вже сніданок стоїть.
Пиріжечки смачні із маком,
Мама спішить молоком напоїть.
І знову прожогом на вулицю,
Корівку на трави погнать.
Зозулясту зловити курицю:
З яєчком чи без узнать.
Сапувати ідеш городину –
Огірочки, дині і кабачки.
А коли тобі зломить спину,
Очеретом ідеш до ріки,
Де наловиш руками раків,
Що клешнюють у норах своїх.
На воді бачиш стільки знаків –
Кожен правильно зрозумій.
Ось дрібна якась, дивна хвилька,
То вуж віртуозно пливе.
Плескіт – і вгору крапельки,
Там плитка хвостиком б’є.
А птахів – голосів не злічити!
Зозулі кують в берегах.
Хотілось тоді нам радіти
Й по росяних бігать стежках.
Які ж ми були щасливі
В колисці надій і мрій!
Літають щодня на крилах
Спогади в серці моїм.