Я люблю голос Тиші

Светлана Камишна-Терещенко

Читателей на странице:

Тиша…вона така мила, тепла і ніжна, вона зігріває душу, дає відпочинок тілу…
Нарешті я лишилася на одинці з собою. Це той час, коли ти можешь належати лише собі. Інколи це так необхідно для того, щоб відпочити від суєтності життя, від його нових завдань, забов’язань і потреб. І тільки залишившись на одинці з собою, ти чуєш голос Тиші. Вона чарівна!

‌День був важким. Скільки всього трапилося! І некращі події. Ранок розпочався уже не так, як слід. По дорозі на роботу зламався каблук на моїх улюблених тУфлях. Зрозуміло, що по цій причині я спізнилася на роботу. Це привело до нової неприємності: шеф був вкрай роздратований моїм запізненням і моє пояснення йому було нецікавим. Я мала “випити” весь його негатив. А вкрай зіпсований настрій недодав мені сили для роботи. Боже, а скільки було сьогодні клієнтів! Здалося, що якраз сьогодні вони вирішили робити свої проплати, заощадження через банк. Треба було сконцентрувати увагу, вдягти посмішку на обличчя і обслуговувати їх весь день.
‌ З обідом також не склалося, бо в цей час зателефонував чоловік і повідомив, що терміново його відправляють у відрядження. Тож у телефонному режимі ми мали збирати його речі для поїздки. А зранку була випита лише чашка кави. За всіма негараздами навіть забула що я не встигла поснідати. Гадаю, вийшов оздоровчий пістний день. Додому вирішила йти пішки, щоб подихати свіжим повітрям і відпочити від робочого дня, тим більш дома ніхто не чекав.
Чудова літня погода, але за моїми важкими думками щось мені заважало відчувати цю красу. Нарешті я збагнула, що мій шлунок намагається достукатися до моєї свідомості і нагадати, що вже час щось з’їсти.
Дійшовши до перехрестя вулиці, яка вела мене додому, я подумала, що слід зайти у кафе і нарешті хоча б повечеряти, щоб вдома не стОяти біля плити.
Так і зробила. В кафе “Сан-Сити” гарно готують суп-пюре з шампіньйонами і вершками. Мені доводилося неодноразово кушувати цю страву раніше і я за мить з’їла улюблений суп і все, що я замовила на вечерю. Тепер лишилось якось підвестися і йти далі, щоб швидше дістатися домівки. Так хотілося розкинулися на своє двоспальне ліжко і відпочити в повній тиші.
Тиша… яке солодке слово, особливо після такого важкого, напруженого дня. То наче ковток свіжого повітря, наче чашка чаю з лимоном після нестримної спеки або холодного, колючого морозу.
Діставшись домівки, я зрозуміла, яка я щаслива від того, що я вже вдома, а навколо тиша, спокій, і я нарешті сама, зовсім сама… Впавши на ліжко, я відчула, що це ті ліки, які конче були потрібні для мене в цей час. За кілька хвилин я заснула і побачила, як моя Тиша сидить зі мною поруч і веде розмову. Вона була така гарна: її обличчя було ніжне і чарівне, її голос був оксамитово-теплий, і говорила вона про те, що життя різне, і цей важкий день вже скінчився, а завтра обіцяє бути кращим. Втома – то не хвороба, то сигнал нашого тіла, якому треба дати відпочинок. А ще Тиша повідомила мені, що втома часто йде від поганих, негативних думок, емоцій. Тому, сказала вона, я тут з тобою, щоб допомогти тобі відпочити. Вона ходила навколо мене як добра Фея з опахалом і дмухала свіже повітря. Я бачила її тонкий стан у темряві кімнати. Вона щось пошепки наспівувала, а рукою ніжно торкалася мого волосся. Наче рідна мати, вона дарувала спокій. А ще вона повідомила мені про те, що вона може бути моєю подругою, і я можу розраховувати на неї, коли в тому буде потреба. Вона підійшла близенько до мене, пошепки промовляючи на вушко: “Приходь до мене я чекатиму! “
Після цих слів я прокинулась, відчула свіжий подих повітря, який йшов з відчиненого балкону. За вікнами стояли вже сутінки, а поруч стояла Тиша. А моє волосся воришилося від подиху вітру нагадуючи про те, що Тиша і досі поруч.

Оповідання на російській мові:

Тишина…она ​​такая милая, теплая и нежная, она согревает душу, дает отдых телу …
Наконец я осталась наедине с собой. Это то время, когда ты можешь принадлежать только себе. Иногда это так необходимо для того, чтобы отдохнуть от суетной жизни, от её новых задач, обязательств и потребностей. И только оставшись наедине с собой, ты слышишь голос Тишины. Она очаровательна!..

День был тяжелым. Много всего случилось, и это не лучше происшествия. Утро началось уже не так, как следует. По дороге на работу сломался каблук на моих любимых туфлях, Понятно, что по этой причине я опоздала на работу. Это привело к новой неприятности: шеф был крайне раздражен моим опозданием, и мое объяснение ему было не интересным. Я должна была “выпить” весь его негатив. А крайне испорченное настроение не добавило мне силы для работы. Боже, а сколько было в этот день клиентов! Показалось, что именно сегодня они решили делать свои проплаты и сбережения через банк. Надо было сконцентрировать внимание, надеть улыбку на лицо и обслуживать их весь день.
С обедом тоже не сложилось, потому что в это время позвонил муж и сообщил, что срочно его отправляют в командировку. Поэтому в телефонном режиме мы должны были собирать его вещи для поездки. А с утра была выпита только чашка кофе. За всеми проблемами даже не успела позавтракать, вот и получился оздоровительный, постный день. Домой решила идти пешком, чтобы подышать свежим воздухом и отдохнуть от рабочего дня, тем более дома никто не ждал.
Прекрасная летняя погода, но за моими тяжелыми мыслями что-то ещё мне мешало чувствовать эту красоту. Наконец я поняла, что мой желудок пытается достучаться до моего сознания и напомнить, что пора что-то съесть.
Дойдя до перекрестка улицы, которая вела меня домой, я подумала, что следует зайти в кафе и наконец хотя бы поужинать, чтобы дома не стоять у плиты.
Я так и сделала. В кафе “Сан-Сити” хорошо готовят суп-пюре с шампиньонами и сливками, и мне приходилось неоднократно пробовать это блюдо ранее, и через минуту я съела любимый суп и все, что было заказано ещё. Теперь осталось только встать и идти дальше, чтобы быстрее добраться домой. Так хотелось раскинуться на своей двуспальной кровати и отдохнуть в полной тишине.
Тишина…какое сладкое слово, особенно после такого тяжелого, напряженного дня. Это как глоток свежего воздуха, как чашка чая с лимоном после безудержной жары или холодного, колючего мороза.
Добравшись домой, я поняла, как я счастлива, что я уже дома. А вокруг тишина, покой, и я наконец совсем одна. Как же хорошо! Упав на кровать, я почувствовала, что это то “лекарство” которые так было мне необходимо. Через несколько минут я заснула и увидела, как моя Тишина сидит со мной рядом и ведет разговор. Она была так хороша! Ее лицо было нежное и волшебное, ее голос был бархатно-теплым, и говорила она о том, что жизнь разная, и этот тяжелый день уже закончился, а завтра обещает быть лучшим. Усталость – это не болезнь, а сигнал нашего тела, который говорит о необходимости отдыха. А еще Тишина сообщила мне, что усталость часто идет от плохих, негативных мыслей, эмоций. Поэтому, сказала она, я здесь с тобой, чтобы помочь тебе отдохнуть. Она ходила вокруг меня как добрая Фея с опахалом, подавая мне свежий воздух. Я видела ее тонкий стан в темноте комнаты. Она что-то шепотом напевала и нежно касалась моих волос своей рукой. Как родная мать, она дарила покой. А еще она сообщила мне о том, что она может быть моей подругой и я могу рассчитывать на нее, когда в том будет необходимость. Она подошла близко ко мне, шепотом произнеся на ушко: “Приходи ко мне я буду ждать!”
После этих слов я проснулась, почувствовала свежее дыхание воздуха, который шел из открытого балкона. А за окнами стояли сумерки. Мои волосы шевелились от дуновения ветра, а рядом стояла Тишина.