Симфонія ночі

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:

Над хмарами сонце лишило пасмо –

неначе дитя позіхало.

Весь день потягло за собою воно –

поля після спеки зітхали.

Цвіркун обізвався уже в берегах –

сповила пітьма все навколо.

Травиця хилилася сонно в лугах,

берізки тулилися в коло.

По синьому небу розсипались зорі –

і місяць заграв на кларнеті.

Ріжечком торкався верхів’я тополі,

висвічував літа секрети.

Біліли в широкім лататті лілеї,

тремтіли густі верболози.

Русалки сміялись і, схожі на феї,

спивали із трав свіжі роси.