Читателей на странице:
Летіли дні, як стріли, без упину.
Мене несла нестримна течія.
Я не ховалась ні за чиї спини –
була б тоді я вже не я… Не я!
В мені кричала совість стоголосо.
І вперто правді торувала шлях…
Обірвана…
Знесилена…
І боса…
І кам’яніла у моїх очах.
Ось як Вас зачепила ця тема, Валентино! Це дуже гарно, це дуже вірно.
Зачіпляє, Олексію, ще й як зачіпляє, коли бачиш людей, які втратили совість! Дякую за коментар!
Вагомі заклики нашого сумління, совісті задіюють у житті людини її красу душі, велич гідності, шану і повагу до кожного. Це найцінніші людські ознаки. Ви, пані Валентино, багата цими дарами. Ділитеся з нами, несете добро, просвічуєте, тим наповнені, і хочете донести до всіх ті важливі поняття.
Дорогий Леоне, Ви ніби заглянули в мою душу і правильно мене зрозуміли, мені приємно. Погоджуюся з кожним Вашим словом і щиро дякую за чудовий коментар!
Великолепно! Мудро, эмоционально, искренне! Очень понравилось!
Валентина, всех благ Вам и неиссякаемого творческого вдохновения.
Благодарна Вам, Людмила, за понимание моих стихов! Пусть вдохновение будет всегда с Вами!