Читателей на странице:
На пероні зустріла розлуку.
На пероні зустріла розлуку.
Вона вийшла з вагона-купе.
Підійшла і взялися за руки.
А в руках відчуття вже не те.
Не горять уже очі вогнями.
Пролетіли роки поміж нами.
Вже холодні вуста, неприємно.
Я на зустріч прийшла, все даремно.
Вже даремно тримати надію.
Більш тобою я не хворію.
До вподоби йти одній по узбіччю.
І не бути нікому річчю….
Все з життя, вірші мають правдивий показник.
Дякую, Leon!, за розуміння та підтримку.
Так, це життя.
Гарно, але нажаль сумно…
Дякую, Світлано!
Так, сумно. Але потім радість і спокій в душі.
Все сталося, як мало бути. Когось любити, а когось забути…
Вже даремно тримати надію.
Більш тобою я не хворію.
До вподоби йти одній по узбіччю.
І не бути нікому річчю….
Оце так буває…
Дякую Олексію, за розуміння та підтримку. Це життя, буває різне, приємне і не дуже.
На жаль, Наташенько, так буває в житті. Бажаю, щоб зустрічі на пероні завжди були радісними і щасливими! І нехай буде так!