Читателей на странице:
Блукала Правда вулицями міста,
підходила близенько до людей –
Дивилась в очі, в душі заглядала,
але ніхто не відчинив дверей.
Одні робили вигляд, що не бачать,
і просто відвертались в пустоту.
А другі так боялись Правди,
що бідолашну проганяли як сльоту.
Вона просила спраглими устами
у перехожих хоч ковток води.
Ніхто їй не подав ні краплі –
сповна вона відчула долю сироти.
Збагнула гірко, що її не люблять,
бояться навіть на поріг пускать.
– Я виплачу свій біль, – сказала,
– і мушу до людей дорогу відшукать.
Блукала Правда нетрями й полями –
її дорога привела до раю,
Де Чоловік давно чекав на неї,
не знав він тільки із якого краю.
Знайшла свята дорогу праведну,
бідуючи й блукаючи світами.
– Нещасний, я чекав тебе роками!
Тепер ти тут ! Тепер ти з нами!
Кохались Правда й Чоловік,
в спокусі та любові.
І народилась Совість в них,
що стала з матір’ю у змові.
Вони удвох ідуть в світи,
в серця людські торуючи дорогу,
Бо хочуть жить поміж людей
і Справедливість звати на підмогу.