Читателей на странице:
Споріднені душі нитки тоненькі єднають.
Вони невидимі, зовсім якісь прозорі.
Та душі міцно вони разом сплітають,
Як небо темне в шлях один сплітає зорі.
Пов*язані душі нитками на сім вузлів.
І вузлики ті нелегко зовсім розрубати.
Бо не питає доля- хотів ти, чи не хотів.
Якщо ж намітила – буде міцно тримати.
Та все ж буває, що тая нитка рветься.
Просверлить душі тоді нестерпний біль.
Лишаючи глибокі і пекучі рани в серці,
Як наче хтось на них насипав сіль.
Життєвий, нелегкий у цьому є урок.
Його лиш мудрий може розпізнати –
Повинен ти вперед зробити крок,
Щоб гру із долею цю не програти.
Дуже життєві слова у Вашому вірші. Бо насправді долі ми не вибираємо, доля вибирає нас сама. Але споріднені душі, не зважаючи ні на що, все таки поєднуються. А крок назустріч дуже важливий. Брати ініціативу в свої руки. Дуже добре сказано, дякую за натхненний і повчальний вірш. З розумінням пізнати все, що відбувається навколо і всередині нас. І ці уроки життя треба засвоїти. Глибока поезія.
Щиро дякую Вам, Леоне.
Дуже цікава думка, дуже гарні барви, дуже душевні рядки
Щиро вдячна Вам за теплі слова.