Мене манили тії очі

Читателей на странице:

678

Мене манили тії очі,

Мов водограї навесні.

Магічні, ясні і дівочі.

Блукав по заводді вві сні.

Шукав пригрілого я сонця,

Найпершу квітку чарівну.

З осоння мружучись ясного,

Стрічав, як дівчину, весну.

Збирав козодрість в пучку білу,

І сині проліски, і цокалки.

Зненацька жваво ти пробігла,

Підвівши очі, зоряно зрадів.

Заглянув в очі ті глибокі,

В них безпорадно потонув.

Тоді досвідчив той неспокій,

Ходив по піщаному дну.

Ти пахла ранньою весною,

Дитячим подихом із вуст.

Ходою пленталась вузькою,

Ну як тут, щоб не озирнувсь.

В очах отих мінилась сутінь,

Від поночі світанка ждав.

До тебе перший крок я ступлю,

Плаксивим з заздрощів дощам.