Потрібна часом нам пустиня…

Читателей на странице:

876

Потрібна часом нам пустиня,
Бо в тиші до нас мовить Бог.
Покаяння сльозу пустити,
Жертовну виявив любов.
На згадку дав на рушникові,
На пам’ять тих для нас подій,
Відбитись Лику Пресвятому,
Щоб ти повірив і любив.
Відважний вчинок Вероніки –
Обтерла кров та у Христа.
Залишив образ Свій навіки,
Любов щедротну всім роздав.
Свої гріхи тепер оплакуй,
Очисти душу каяттям.
Як глузували посіпаки,
Що відбирали там життя.
Що не давали обіпертись,
Важкого несучи хреста.
З грудей вискакувало серце,
Коханням як спромігся й встав.
Бо світ не чорна порожнеча,
А світло сяюче в зірках.
Покора вірності чернеча,
Яку в дорозі зустрічав.
Ішла страждальна слідом Мати
Не вірячи своїм очам,
Що Син схотів життя віддати
І Церкву започаткував.
За нас, невдячних, заступився,
Закрите небо відімкнув.
Тих, як вівця, хто загубився,
З усіх шукав Він не одну.
Заради нашого спасіння
Піддався сорому й ганьбі.
Бо захотів гріхи простити,
Найперше нас Він полюбив.