Зоя Мищук

Тронда червона — садів царівна.
Ромашка біла — царівна полів.
Обидві квіточки такі чарівні!
Достойні кращих пісень і віршів.

На небі нічному сріблсті розсипались зорі.
Виблискували мов з дорогого каміння намисто…
Місць у повні гуляв на небеснім просторі.
Ти троянду приніс і ,,Кохаю!» сказав урочисто.

Не вийшло казки…
Що ж, так буває.
Душа розхристана.
Біль не вщухає…

Вишиванка — українськая душа!
Стібки і хрестики на щаст-долю
Як дзеркало, вона відобража
Печаль і радість, боротьбу за волю.

Матусю моя рідна,
Сумую я за тобою.
Весна за вікном квітне.
Я ж подружилась з журбою.

Привіт, Весна! Ну що ж ти запізнилась?
Тепло нехай панує, не льодні дощі.
Чекати ми тебе вже всі втомились.
Погожих днів ясних пошли мерщій!

Душа в неволі почуттів, в неволі. А тіло, тіло відчуває біль фізичний.
Вирватися вже б душі на волю,
Свободи присмак відчути б феєричний.

Плела весна віночки з первоцвітів.
І ними прикрашала землю всю.
Зціловував весняий теплий вітер
З листочків, з пелюсток чисту росу.

Приборкав березень сніги сміливі.
Що вчора ще з вітром гуляли на волі.
Красуня Весна, як художник умілий,
Візерунки зеленим малює у полі.

Серед ночі прокинулась… Не спалось.
Здалось, побачила тебе я уві сні…
Місяць-човник у небі гойдався.
Зіроньки-сестри всміхались мені.