Выпуск №5

Приходять радісні натхнення
у душу стомлену коли,
то рівнож буде якби неня
це заколисує малих.

Душа, котра вміє любити
і радість усім дарувати
спроможна продовжити миті,
щоб завтра палкіше кохати.

Зустрілися з тобою в сквері,
між кронами розлогих лип.
Сопілкою співало серце,
очима липло глип і глип.

Хоча зникає день у сітці ночі,
у хмарах кутається прохолода,
та вірю якомога зранку знову,
що радість сонячну побачу згодом.

Плаче серцем моїм Україна,
Її болі й страждання в мені,
Храми Божі й будинки в руїнах,
Лють ворожа гуля по землі.

Не журися, матусю, не плач ти,
Лиш приходь ти до мене щодня,
Щось не так я робив, то пробач ти,
І нехай не сумує рідня.

Мій вороне чорний, тобі років двісті,
А може, і триста живеш ти на світі.
Не каркаєш. Тихий. Десь твої діти…
Хотів ти із ними старість зустріти.

Оголені нерви душі
тремтять, як билина на вітрі,
хмари темні, густі
опустили плечі на віття.

У пантеоні мудрості віків,
На зламі всіх епох і поколінь,
Між найдрібніше писаних рядків
Піфон снує примарами сплетінь.

Закат солнца в подсолнуховом поле
Невероятен, изумительно красив!
Неба перламутрового алое раздолье
И прячущийся солнца диск так мил!