Leon Clerk

У свіжому подиху зранку Відчутна небесна краса. Палітра ясного світанку За сонечком вгору зійшла.

Прожилки крові по шиї, Наче струмочки, журчать. Погляд твій чемний, поштивий. Я задививсь сторчака.

Я полюбив твою маму У неймовірній красі, Щось так приємне в ній манить, Гарне до сліз зобрази.

Була тиха, ласкава, красива, Жила просто, звичайно, як ми. Їй волосся серпанки росили, Притуляли до себе грудьми.

Дозволь, я назву тебе піснею, І гомоном милим сердець, Співзвучно ти є українкою, До сонечка як роззирнесь.

Покушені губи сочились, Солоною видалась кров, А очі чепурно мінились, Згадавши найкращу любов.

Живи сьогодні, як востаннє, Хоч може завтра вже не будеш Так розціловувать вустами Її розжеврені ті губи.

На тлі блакитнім хутір, гай і поле, Серпанок щойно починає жить. Спокійний спить наплив уже звідколи На коливаннях колосистих жить.

Бджола збирає мед на квітці, А сонце зазирає в кожну тінь. Усіх прикмет не перелічиш, Хто як новому дню зрадів.

Струмки ясніли прісноводні, Ласкаве сонечко морга, А ти мене ще й як заводиш, Коли являєшся нага.

Когда то радовал нас летний дождь. Мы были увлеченные влюблённо. И алых роз букеты миллионы Брала в охапки, папина ты дочь.

Я ждал тебя, но ты не приходила. Истерзанный судьбою горевал. Терпеть разлуку эту уж нет силы, В песчаной буре долгий перевал.