'Выпуск №4 (2022)
УКРАЇНА МОЯ ПЕРЕМОЖЕ!
Грудень плаче дощами й тривогами,
Геть забув, що зима на порі,
Йде війна і стежками, й дорогами,
Залишаючи рани скрізь вогняні.
Грудень плаче дощами й тривогами,
Геть забув, що зима на порі,
Йде війна і стежками, й дорогами,
Залишаючи рани скрізь вогняні.
Сонце цілує засніжений обрій,
Зірка вечірня закліпала віями,
Вечір сюрпризи в торбинці довгій
З почуттями несе і з надіями.
Чого в мене засмучені очі?
Не питай, не питай, не питай.
У них просто загадка жіноча –
так і знай, так і знай,
так і знай.
Ішла засніженим диким полем,
Вітер щоки нестерпно їй обпікав,
Десь згубилась в снігах її доля…
Хтось кохання на відкуп дав.
На небі яскрава зіронька сяє –
Мати Марія Христоса рождає!
До столу в Святвечір сідає сім’я –
Святкує Різдво Україна моя.
У Вифлиємі породила Марія
Свого первородного Ісуса сина.
Печера, де вівці, – єдина надія,
Немає їм місця – голову схилила.
Зачепилась зима і спіткнулась,
Розгубила морози й сніги,
З неба сонцем на мить посміхнулась
І зібрала з землі всі дари.
Усміхався кармінно нам зоряний вечір,
Ми спивали красу – небеса розливали,
Ти накинув мені теплий пледик на плечі…
«А зірки! Вони музику магії ткали
Прихилюся до тебе, чарівниченько осене,
до близької подрУги своєї давньої,
розплела ти мені, мов вербиченькам, коси,
сивини упустила на корінчики ранньої.