Горобинна тиха нічка, горобинна

Валентина Ланевич Горобинна тиха нічка, горобинна,Темну шаль накинула навкруг.Прихилилась до кута в снігу калина,В сон закутавсь дім, як в дивний пруг. Присмирніла в дрімоті тонка тополя,Сліпо блимав на стовпі ліхтар.Налетів враз десь з-за міста вітер, з поля,Розгулявся й шугонув до хмар. І посипались пухнастії сніжинки,І вкривали землю без мети.Час робив Читать дальше…

Іще один день збігає

Валентина Ланевич На сусідському балконі зайчик – відблиск сонця,Іще один день збігає, зібганий в осоння.Одинокая ялина закуталась снігом,У тріскучії морози стане він їй другом. Обігріє ув обіймах, з вітром на сполуку,Шепотітимуть затято: “Не впускай розлуку.”Завмиратиме сердешна, сон впаде на гілля,Нічка темная накриє краєвид-довкілля. Постукає в кожні двері, підіпре одвірок,Сполохає гулку Читать дальше…

Душі наші такі безборонні

Валентина Ланевич Відбілив місяць заспану, сніжную ніч,Заглядає невабом з-за рами в кватирку.Схарапуджені вітром зірки біжать пріч,Щоб на хмарці пухнастій зібрати вечірку. Твої ж руки легенько торкнулись мене,Просинаюсь у теплих, ласкавих обіймах.Пристрасть вуст у полон груди миттю бере,Розколихує їх в розгарячених приймах. І два тіла зливаються в ніжнім танку,І любов пелюстки Читать дальше…

У сірім світанку біліють сніги

Валентина Ланевич У сірім світанку біліють сніги,Де сонячний промінь залишив сліди.Срібляться дерева, додавши ваги,В’юниться стежина в підніжжі гори. Грає у піжмурки з хмарками вітер,Сипле поволі сніжинками бісер.Торкає звічев’я і мого плеча,Життєва дорога в кожного одна. Своєю несу безмежне кохання,Сповнює душу вогняне убрання.Серце налите по вінця, до краю.Без ласки, милий, слабну, Читать дальше…