'Выпуск №3 (2023)
Розчерком пера
Життя – миттєвість. Розчерком пера
Злі сутінки несе «людинобог»:
Земля димиться від війни та ран
Ціною болю та смертей стількох.
Життя – миттєвість. Розчерком пера
Злі сутінки несе «людинобог»:
Земля димиться від війни та ран
Ціною болю та смертей стількох.
/бездієслівна лірика/
Хвилі кольору лазурі
В піні шовково-махровій
Штиль у них чи грізна буря?
Ось – накат… ось другий… знову…
/переклад з російської вірша Миколи ДІКА «Безумные семнадцать»./
Ви за сімнадцять вибачте шалені,
За відчайдушні локони оті,
За юну, неціловану, зелену,
що вірить ще в три крапки у листі́…
Ніколи молодь не втямить зрілість.
Егоїстична, ущент – претензій,
Уперті кроки її, невмілі –
Життя початок у іншім сенсі.
/віланела. /
Дарує літо різнобарвні гами,
Душа, мов розчиняється в блакиті,
Цикорій стелить килим під ногами.
Старий бузок замріявся за тином:
Краса на фоні зношеності літ.
Бабуся – намовля мені малій:
«Той аромат найкращий на землі,
Шануй бузковий край, люби, дитино…»
Життя – це не безжурні серіали,
Не гра, яка знесе підробність нот.
У нас війна – убивча, зла, реальна:
Дикунство, світом прокляте давно.
Весняне небо мирні аромати
Для всіх людей нужденних роздає.
Красу тюльпанів хоче дарувати –
Усе близьке, розкішне тут, своє…
Весняний шарм бузкового етюду,
І пристрасть незабутніх вихідних.
Прощальний потиск рук…і жар від них…
Тепер пора прощатися нам. Будень.
/глоса/
Пливе безсніжно-сірий сум в човні,
У стомлених туманах гірко тане…
Прощайте, мій намріяний коханий,
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.