Марина Зозуля

Життя – миттєвість. Розчерком пера
Злі сутінки несе «людинобог»:
Земля димиться від війни та ран
Ціною болю та смертей стількох.

/бездієслівна лірика/

Хвилі кольору лазурі
В піні шовково-махровій
Штиль у них чи грізна буря?
Ось – накат… ось другий… знову…

/переклад з російської вірша Миколи ДІКА «Безумные семнадцать»./

Ви за сімнадцять вибачте шалені,
За відчайдушні локони оті,
За юну, неціловану, зелену,
що вірить ще в три крапки у листі́…

Ніколи молодь не втямить зрілість.
Егоїстична, ущент – претензій,
Уперті кроки її, невмілі –
Життя початок у іншім сенсі.

/віланела. /

Дарує літо різнобарвні гами,
Душа, мов розчиняється в блакиті,
Цикорій стелить килим під ногами.

Старий бузок замріявся за тином:
Краса на фоні зношеності літ.
Бабуся – намовля мені малій:
«Той аромат найкращий на землі,
Шануй бузковий край, люби, дитино…»