Leon Clerk

Кануть наші задуми і плани,
буднів повсякдення в шкереберть.
Чи відчуємо, що ми кохані,
поки подаль десь чигає смерть.

Приходять радісні натхнення
у душу стомлену коли,
то рівнож буде якби неня
це заколисує малих.

Душа, котра вміє любити
і радість усім дарувати
спроможна продовжити миті,
щоб завтра палкіше кохати.

Зустрілися з тобою в сквері,
між кронами розлогих лип.
Сопілкою співало серце,
очима липло глип і глип.

Хоча зникає день у сітці ночі,
у хмарах кутається прохолода,
та вірю якомога зранку знову,
що радість сонячну побачу згодом.

Ти янгол мій, який іде праворуч.
Пильнуєш спокій серця звідусіль.
Говориш тихо з глибини любов’ю,
Як щастя зоряного ти носій.

Розлиті світанкові гами,
сіріє небо, хмари, світ.
Співзвуччям долинає гамір
в затишші простору синиць.

У квітах, у сонці у травні
приходить надія на розквіт.
Де впоратись працею справно,
молитвою миру попросим.