Leon Clerk

Осінь завше виглядає чарівною.
Тільки глянеш у безкраю далеч ген.
Золотою виявляє цариною,
як благословенний народився день.

Знання примножує печалі,
та досвід мудрості додасть.
Як ранок з Господом почали —
щасливі будем повсякчас!

Припало людям бід зазнати,
нести свої важкі хрести.
Чи в будень праця, а чи в свято,
однак, що добре відрізни.

Море жовте — море у сонці,
море в жовтні в самому соці.
Скрізь розлите, вільне, багряне,
наче у квітах сильно пряних.

Тумани загадкові сіють диво,
росою світанково мерехтять.
Виходиш зіркою така красива,
найкраща поміж вибраних троянд.

Заяскріли роси на світанку,
не поглинула кохання ніч.
Квіти мають силу розквітати,
мрії бажані при них зобіч.

Розлиті пасмами осінні барви,
деінде жовкне на деревах лист.
У позолоті вкрите незабаром
усе буде: і сад, і парк, і ліс.

Осінніми запахло мріями,
пожухле листя шарудить.
У вирій ми летіти вміємо,
відчувши, що душа болить.