Leon Clerk

Співала Муза, граючи на арфі,
здригалось рвучко серце через спів.
Співала простодушно, але гарно,
неначе дрібний дощик заряснів.

Що шелестить, що цівиться, хлюпоче?
Що блимає на сонці, мерехтить?
Коли спитав, потічок блюзнув в очі:
«Весна, весна, весна встає з води!»

Весна велична, весна вродлива,
Вона відвічна, вона вразлива.
Все відчуває, вас в вальс виносить.
Весь час вивчає віч вогник воском.

До тебе йшов верстами, панно,
щоби зустрітись навесні.
Вітрець загущувався рвяно,
слова дув в приспів голосні.

Нелегко написати вірші,
щоб доторкнулися душі.
Стаємо щораз ми мудріші.
Щомиті часом дорожім.

Форпост відваги. Доби дощівні.
Запеклі герці, сутички, двобої.
Все гатить канонада. Щіль в стіні.
Ворота б’ють дощаті в ніч пробої.

Руками вимісивши глину
І запустив гончарний круг,
У світ цікавинок поринув,
Де поряд найдорожчий друг.

Настільки добродушною стає
Натхненна мить віддатися коханню,
Що мимоволі серце вже твоє
Подібне риб’ячому мов ковтанню.

Мінливості погоди нагадали
Щедротну характерність твоїх рис.
Гойніша за чепурності й надалі
Коханням у чарівності відкрийсь.