'Выпуск №2 (2022)
Тоді давно на самому початку
Тоді давно на самому початку,
як тільки зорі сіяли блакить,
була ти славна, гойна і ошатна,
а я між зорями собі блудив.
Тоді давно на самому початку,
як тільки зорі сіяли блакить,
була ти славна, гойна і ошатна,
а я між зорями собі блудив.
Кануть наші задуми і плани,
буднів повсякдення в шкереберть.
Чи відчуємо, що ми кохані,
поки подаль десь чигає смерть.
Приходять радісні натхнення
у душу стомлену коли,
то рівнож буде якби неня
це заколисує малих.
Душа, котра вміє любити
і радість усім дарувати
спроможна продовжити миті,
щоб завтра палкіше кохати.
Зустрілися з тобою в сквері,
між кронами розлогих лип.
Сопілкою співало серце,
очима липло глип і глип.
Хоча зникає день у сітці ночі,
у хмарах кутається прохолода,
та вірю якомога зранку знову,
що радість сонячну побачу згодом.
Як хочеться прокинутися зранку,
а там — промінчиком ласкає світ!
І глянеш у віконце зняв фіранку,
до тебе любе сонце йде навстріт.
Ти янгол мій, який іде праворуч.
Пильнуєш спокій серця звідусіль.
Говориш тихо з глибини любов’ю,
Як щастя зоряного ти носій.
Розлиті світанкові гами,
сіріє небо, хмари, світ.
Співзвуччям долинає гамір
в затишші простору синиць.
У квітах, у сонці у травні
приходить надія на розквіт.
Де впоратись працею справно,
молитвою миру попросим.